«миколчині історії»

«миколчині історії»

Вони вже мали вибиратися — чорним ходом, тобто через колись глуху, а нині всуціль діряву задню стіну, — аж тут миколка ненароком наступив на граблі, які дивом уціліли після гостьових атак. У керогазі не тільки давно не було гасу — від нього взагалі лишилась сама арматура, тож він служив миколці та найді зручною підставкою для старої сковорідки над вогнищем. Не знаю, чи задумувався ти при тому, що головні герої цих книжок — знедолені, позбавлені повноцінної опіки дорослих діти, вимушені самостійно давати собі раду.

Й водночас, вони не будуть надто перейматися прочитаним і навіть відчують насолоду від того, що самі вони такі хороші й благополучні та вміють співчувати чужому горю. Він абсолютно бездоганний у своїх намірах, мріях і вчинках, розмовляє добірною українською, стежить за собою, шанує старших, прощає образи й прагне прекрасного. На жаль, оточуючий світ описаний так, що ви ніколи не скажете, де мешкає миколка — у великому місті, чи маленькому селищі, де він навчається, хто його оточує. Ми стикаємося зі знеособленим дитячим гуртом в межах школи, чіксою, її антиподом катькою та маленькою дівчинкою, котра має конструктор і хом’яка терточку.

Повноцінне спілкування в миколки відбувається хіба з дівчинкою, в якої він ледь не поцупив конструктор, а згодом допоміг дістатися додому та знайшов заблукалого хом’яка 3, та її малими друзями, що їм він розповідає про небо в річці. Хоча і пес, і хлопчик (як, зрештою, і в тексті) виглядають надто благополучними — вони повсякчас чистенькі, усміхнені й навіть халабуда, пустирище й т. Це добре зроблений текст, із гарною мовою, сюжетом тощо, але споглядальна позиція авторки, ота дидактична вищість морального імперативу щодо героя, нищить саму суть оповіді, перетворює на загал гарну художню річ в прохідне моралізаторство на наболілій темі. Той теж самостійно зводив житло і піклуватися про п’ятницю, як миколка про найду, якого він так само визволив від людожерів, як миколка найду — від страшних лап болота. Катьку він обожнює, складає про неї вірші, вважає, що любить… можливо, коли вони подорослішають, кохання між ними вже не буде, але добре ставлення вже не зникне.

Охороняє хлопця, допомагає в пошуках їжі, захищає від ворогів (у тому числі й від вітчима), рятує від урагану… миколчина мама — слабохарактерна й безвідповідальна жінка. Якби не вітчим, миколка навчився б пити й курити, адже на рекламних табличках, які розвішані по місту, життя з цигарками та алкоголем намальовано дуже красиво. Здобула вищу педагогічну освіту в уманському державному педагогічному інституті (нині — університеті) імені павла тичини (1991–1996), працювала вчителькою початкових класів уманської міської гімназії (1995–2000), асистентом кафедри української літератури та народознавства уманського державного педуніверситету імені павла тичини.

Будь ласка, прокоментуйте мені, нетямі, ті моменти в моїх творах, де я повчаю (якщо ви, звісно, хоч щось читали) і — чисто по - вчительськи вкажіть мені на них. Адже, на моє переконання, марина павленко нині - не лише уже добрий автор із власною манерою письма й поглядами на світ і завдання книжки для дітей, а й автор, який постійно зростає і саме як дитячий письменник. Там багато того, що може підмітити лише людина з учительським досвідом, але це зовсім інший текст, порівняно з миколчиними історіями - відкритіший, більш динамічний, світлий не мораллю, а суттю. Мій чоловік свого часу працював у дитячій кімнаті міліції у районному центрі, де кожну миколчину історію нам доводилося проживати родиною, інколи ділячись із тими дітьми останніми макаронами (памятаєте часи відсутності всього. Миколчині історії писались зовсім без досвіду дитячої кімнати міліції і, здається, на той досвід і не претендують (про те має бути якась зовсім інша книжка. Але щойно зберусь і це наберу їх на комп’ютері — надішлю їх вам на емейл (ще не шукала, але ж, мабуть, у ключа є електронна адреса), а ви вже там подивитесь, що з ними робити далі. Що ж до “повчань”, то у вас, на щастя, немає голослівних закликів на кшталт любити свою землю чи дотримуватися правил дорожнього руху, проте кожен ваш прозовий твір є не повнокровним твором чи бодай картиною з чогось, а більш - менш кваліфікованою відповіддю на те чи інше запитання (педагога, життя, т. Признаюся, я гортав їх в надії натрапити хоча б на один епізод, де хлопчик з собакою просто граються (бо ж власне, дружба хлопчика і собаки передусім має на увазі саме це), але так нічого й не знайшов. Хоч не певна, що для цього неодмінно треба йти за гаврошем (у нього свій стиль, абсолютно не маю нічого ні проти нього, ні проти показування язиків, але ж, погодьтесь, якщо це стануть робити всі, стане теж нецікаво). Ах, мені навіть жаль, що в літачку на сайті літакцент до статті про мене залишено лише правильні солодкі коментарі, і не завітав туди хтось такий же неправильний, як - от п. Сергія висновується стійке враження, що в нього вчителює не лише мама, але й сам він — якщо не за освітою, то точно за покликанням — переконаний педагог.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

реферат на тему українська незалежність

методичні рекомендації з протидії торгівлі людьми безоплатно

реферат по философии на тему стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії

образецрецензія до курсової роботи

по грузоперевозкам дипломная работа

рабочие читы на вормикс безплатно без реєстрації

нова радість стала, яка не бувала над полями україни пташечка літала