реферат по философии на тему стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії

реферат по философии на тему стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії

При цьому слід зауважити, що буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету вед, але, все - таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них. Вони залишили після себе сутри (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов язків), у яких викладено суть їхніх вчень. Характерною особливістю давньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічного до релігійно - філософського світогляду.

На основі староіндійських уявлень про переселення душ буддизм висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. ідеалом, за вченням буддизму, є досягнення нірвани — повного завершення процесу перероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя. Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в індії розвивалось і стихійно - матеріалістичне вчення — чарвака, однією з форм цього вчення є локаята, яку іноді ототожнюють з чарвакою. Серед філософських шкіл стародавньої індії чарвака - локаята посідає виняткове місце, вона не визнає авторитету вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування бога, оригінально визначає начала буття і сутність процесу пізнання. Однак, головною особливістю є те, що у філософії стародавньої індії сформульовано ідеї єдності душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії, активно - діяльної сутності і людини, і світу.

В ідейному житті стародавнього китаю з являються нові явища, якісно відмінні від того, що знала китайська думка попереднього періоду і що було обумовлено серйозними соціологічними зрушеннями.

У цей період в древньому китаї відбуваються великі економічні та суспільні зміни, зумовлені появою приватної власності на землю, розвитком продуктивних сил, розширенням видів ремесел, застосуванням нових, залізних знарядь та інструментів у сільському господарстві та промисловості, поліпшенням самих способів обробки грунту.

Глибокі політичні потрясіння - розпад стародавнього єдиної держави і зміцнення окремих царств, гостра боротьба між великими царствами за гегемонію - знайшли своє відображення у бурхливій ідеологічній боротьбі різних філософсько - політичних і етичних шкіл. Саме в цей період відбувається формування китайської філософської школи - даосизму, яка справила потім величезний вплив на весь наступний розвиток китайської філософії. Саме в цей період зароджуються ті проблеми, ті поняття і категорії, які потім стають традиційними для всієї подальшої історії китайської філософії, аж до новітнього часу.

У китаї своєрідний розподіл праці між політиками і філософами не було яскраво виражено, що зумовило пряму, безпосередню підпорядкованість філософії політичній практиці. Філософи, першозасновник та розповсюджувачі різних шкіл, мандрівні конфуціанські проповідники, які представляли вельми впливовий суспільний лад, нерідко були міністрами, сановниками, послами.

Це призвело до того, що питання управління країною, відносин між різними класами і соціальними групами населення в суспільстві, зайняли панівне місце в китайській філософії та визначили суто практичний підхід до життя суспільства. інша особливість розвитку китайської філософії пов язана з тим, що природничонаукові спостереження китайських учених не знаходили, за невеликим винятком, більш - менш адекватного вираження у філософії, тому філософи, як правило, не вважали за потрібне звертатися до матеріалів природознавства. Відособленість стародавньої китайської філософії від природознавства і нерозробленість питань логіки є однією з головних причин того, що формування понятійного апарату йшло дуже повільно. Свідомість людини як діалектичне співвідношення об єктивної та суб єктивної реальності, як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається. У своїх поглядах на державу платон виходив з того, що існує ідеальна держава, ідеальний зразок і його багаторазові повторення - перекручування в реальному світі речей. Вона полягає в тому, щоб кожному громадянину було відведено особливе заняття, найбільш відповідну його натурі роботу, тобто справедливість є відповідність реальної речі своїй ідеї, адже держава тоді є ідеальним, коли кожен громадянин діє в згоді зі своєю власною сутністю. У душі тих з них, що здатні правити і тому найбільш коштовні, він домісив золота, у душі їхніх помічників - і срібла, а в душі хліборобів і ремісник - заліза і міді. Для платона ідеальна будова держави, де кожен громадянин тотожний у своїх інтересах суспільному цілому, не являє собою ще особистості, що претендує на індивідуальну самоцінність і повну автономію у вчинках. Геніально угадавши значення поділу праці в економічному житті суспільства, платон проте виступав за обмеження господарської активності і збереження аграрно замкнутого, “самодостатнього “ держави.

Виродження аристократії мудрих, за його словами, спричиняє твердження приватної власності і звертання в рабів вільних землевласників із третього стану.

Крім занять у власному господарстві їм ставиться в обов язок служба у війську, відправлення тих чи інших державних посад, участь у спільних трапезах, жертвоприносини.

Передбачаючи виступу невільників, платон радить землевласникам придбати як можна менше рабів однієї національності і не провокувати їхнє невдоволення жорстоким звертанням. Демократичний принцип арифметичної рівності (вибори по більшості голосів) і монархічний принцип геометричної рівності(вибір по заслугах і достоїнству). Разом з тим з являються особливості, що відрізняють розвиток людини від розвитку інших представників хребетних; знання цих особливостей необхідно лікарю. До кінця зародкового періоду закінчується закладка основних ембріональних зачатків тканин і органів і зародок здобуває основні риси, характерні для людини.

У курсі ембріології людини, досліджуваній на кафедрі гістології й ембріології, основна увага приділяється особливостям статевих кліток людини, запліднення і розвитку людини на ранніх стадіях (початковий і зародковий періоди), коли відбуваються утворення зиготи, дроблення, гаструляція, формування зачатків осьових органів і зародкових оболонок, гістогенез і органогенез, а також взаємодії в системі мати - плід. Потім кожний із бластомерів одночасно знову ділиться також у площині меридіана, й утворюються чотири клітини однакової величини, кожна з яких несе в собі повний набір інформації про новий організм. Число клітин збільшується внаслідок мітозу, але, на відміну від звичайних соматичних клітин, інтерфаза дуже коротка і бластомери не ростуть, а з кожним наступним поділом зменшуються, тому цей процес і називають дробленням. Уже на цій стадії у багатьох видів тварин клітини зародка відрізняються за розмірами, в результаті можна виділити анімальний (клітини дрібненькі) і вегетативний клітини більші) полюси бластули.

Обстеження великих контингентів людей у різних країнах і порівняння розвитку дітей, батьки яких вживали алкоголь, і дітей, батьки яких не вживали його. Так, внаслідок обстеження 3500 дітей, які народилися у батьків алкоголіків на заході франції, де велике вживання алкоголю, у 40% із них було виявлено психічні і фізичні порушення. Більшість подібних дітей відстає у фізичному і розумовому розвитку, у деяких спостерігаються вроджене незарощення верхньої губи (заяча губа), верхнього піднебіння, багатопалість тощо. Спеціальні дослідження показали, що розвиток цього синдрому частіше відбувається тоді, коли вагітні жінки вживають алкоголь у так звані критичні періоди.

Річ у тім, що при цьому материнський організм зазнає впливу не однієї хімічної речовини, а цілого комплексу (понад 600) різних речовин, що містяться в тютюні (білки, аміносполуки, ефіри, феноли, смоли тощо). Проте вірогідно, що вдвічі зростає число каліцтв центральної нервової системи і верхньої губи у дітей жінок, які палять, порівняно з тими, що не палять. При личинковому типі - з виходом із яйцевих оболонок, при не личинковому - з виходом із зародкових оболонок, при внутрішньоутробному - з моментом народження. Ділянки цитоплазми яйця, які містять зерна жовтка, мітохондрії, пігменти, добре видно на живих об єктах, тому у зиготі вдалося прослідкувати значні переміщення цитоплазми та визначити ділянки, із яких згодом розвиваються ті чи інші органи і тканини.

Встановлено, що в зиготі ссавців і людини також до початку дроблення відбувається диференціювання і переміщення ділянок цитоплазми і з являється двобічна симетрія яйця. У ряду видів тварин вже в зиготі здійснюється інтенсивний синтез білка, матрицею для якого на початкових стадіях розвитку є ірнк, яка синтезована під час овогенезу, але одночасно синтезується і нова рнк. При цьому кількість бластомерів збільшується, але їх розміри не досягають розмірів вихідної клітини і з кожним наступним поділом стають все дрібнішими.

У цей час бластомери вже відрізняються за характером цитоплазми і можуть відрізнятися за вмістом жовтка і розмірами, що накладає відбиток на подальший розвиток і диференціювання їх. У риб, птахів та деяких інших тварин дробиться тільки частина яйця, яка розташована на анімальному полюсі; відбувається неповне, часткове, або дискоїдальне дроблення. із світлих клітин утворюється трофобласт, який оточує зародок і його клітини виконують додаткову функцію і безпосередньо у формуванні тіла зародка участі не беруть. У всіх багатоклітинних тварин наступним за бластулою етапом розвитку є гаструляція, яка являє собою складний процес переміщення ембріонального матеріалу з утворенням двох або трьох шарів тіла зародка, які називають зародковими листками.

Вегетативний полюс бластули впинається всередину, протилежні полюси бластодерми майже змикаються, бластоцель або зникає зовсім, або залишається у вигляді незначної порожнини, а із кулі виникає двошаровий зародок. Порожнина називається гастроцелем, або первинною кишкою, а вхід у кишку називається бластопором, або первинним ротом, його краї зближуються, утворюючи верхню і нижню губи.

У первинноротих (до них відноситься більшість типів безхребетних) бластопор перетворюється у дефінітивний (остаточний) рот, у вторинноротих (голкошкірі і хордові) із нього формується анальний отвір, або він заростає, а рот утворюється на протилежному кінці тіла. Ось ця орієнтація на наукове, так чи інакше проверяемое знання, демократизм суспільної (полісної) життя, і були, мабуть, тими обставинами, які зумовили появу перших класичних форм філософствування в даному, давньогрецькому, центрі світової історії. Розмірковуючи про зло і страждання людського буття, вони приходили до ідеї вічного морального світопорядку, порядку справедливості, що виражається в законі карми.

Карма - це сумарний, підсумковий ефект вчинків і помислів живої істоти у всіх його попередніх переродженнях, що визначає його долю в наступних перевтіленнях (круговерті народжень і смертей). Веди - це цілий комплекс, що складається з рігведи (збірник гімнів міфологічного і космологічного змісту), самаведи (збори священних мелодій), яджурведи (опис ведичних ритуалів і правил здійснення жертвопринесень), атхарваведи (звід магічних заклинань і формул). Мантри (священні вислови), брахмани (теологічне обгрунтування ритуальної практики), араньяки (алегорично - містичне і медитативне тлумачення ритуалів, адресоване лісовим пустельникам) і упанішади (заключні філософські трактати, розкривають сутність світобудови). Спочатку він означав обробіток людиною землі, а пізніше його значення було розширене, оскільки ним стали позначати процеси й результати обробітку природних матеріалів у різних ремеслах, а потім і процеси виховання та навчання людини.

Суспільство є цілісним соціально - культурним організмом, у якому різні види діяльності людей – матеріальної й духовної – забезпечують відтворення і розвиток кожного його елемента та зв’язків між ними в історичному процесі. Системоутворюючим фактором різноманітних культурних феноменів виступають граничні засади культури, які представлені світоглядними універсаліями або категоріями культури.

До таких універсалій відносяться категорії людина, суспільство, свідомість, знання, добро, зло, віра, надія, обов’язок, честь, гідність, совість, свобода, краса та інші, які пронизують усі сфери суспільного життя. Так, наприклад, філософська система гегеля включала в себе філософію природи, філософію історії, філософію політики, філософію права, філософію моралі, філософію мистецтва, філософію релігії, тобто охоплювала світ людського життя, культури в їхній багатогранності, різноманітності. Зокрема, це стосується таких феноменів, як глобальні проблеми людства, інформатизація й комп’ютеризація суспільства, глобалізаційні процеси та їх наслідки тощо. Привело до введення ними нової філософської категорії – буття та до виявлення суперечностей у тодішньому розумінні категорій рух, ціле, частина, множинність. Філософське пізнання ґрунтується на узагальненні результатів наукового, політичного, правового, морального, релігійного, естетичного осягнення людиною дійсності. Наслідком такого узагальнення є виявлення філософією рушійних сил, механізмів та напрямків руху людського мислення до істини, способів подолання оманливого знання. У процесі пізнання людям доводиться долати масу труднощів, які обумовлені опосередкованим характером пізнавальної діяльності, адже пізнання здійснюється людьми, які мають різний світогляд, різні потреби та інтереси, різні цілі, настанови, життєві принципи тощо. Тому й процес пізнання може породжувати або гносеологічний оптимізм, що ґрунтується на вірі в силу людського розуму до пізнання дійсності, або гносеологічний песимізм, викликаний зневірою, сумнівами у здатності розуму пізнавати сутність речей і явищ. Методологія у найширшому значенні цього слова означає вчення про методи, а також систему основоположних принципів, які визначають шляхи та способи пізнавальної діяльності людини.

Ним виступає система принципів, законів і категорій філософії, яка застосовується у кожній конкретній науці, а також при дослідженні різних явищ матеріальної й духовної культури.

Всезагальна філософська методологія стосовно до конкретних наукових методів слугує засобом обґрунтування наукових принципів, встановлює логічний зв’язок між окремими групами методів. Справа в тому, що філософський метод, застосовуючись у комплексі з методами конкретних наук, здатний допомогти цим наукам розв’язати складні теоретичні проблеми, прогнозувати наукові відкриття. Наприклад, застосування філософського принципу детермінізму, а також категорій причина – наслідок і необхідність – випадковість у фізичних дослідженнях дозволило виявити суперечності класичної механіки.

В цілому філософські принципи і категорії проникають у саму тканину наукових досліджень, конкретизуючись через відповідні принципи і поняття конкретної науки.

Ціннісне відношення людини до світу, до самої себе сприяє виробленню нею сенсу свого життя, формуванню її уявлень про суспільний ідеал і пошуку шляхів його втілення в життя. У філософських концепціях більшості мислителів (платона, аристотеля, августина, канта, гегеля, маркса, бердяєва, сартра, поппера, ліотара і багатьох інших) проблема формування суспільного ідеалу завжди займала чільне місце, проте кожен із філософів формував власне бачення суспільного ідеалу, яке ґрунтувалося на відповідному світогляді того чи іншого мислителя. Проте у будь - якому випадку філософ критично ставиться до існуючої соціальної дійсності і виробляє теоретичні засади таких суспільних змін, які б сприяли просуванню суспільства в напрямку здійснення вироблених ідеалів. Праксеологічна (праксис – у перекладі з грецької мови означає – справа, діяльність, вчинок) функція філософії полягає у тому, що система філософських знань, освоєних людиною, перетворюється на знаряддя активного, перетворюючого впливу на оточуючий світ (природний і соціальний) та на саму людину, адже перетворюючи світ, людина перетворює себе.

Філософські знання покликані не тільки допомагати людині орієнтуватися у світі, але й слугувати засобом для вироблення теоретичної моделі, за якою вона буде здійснювати відповідні перетворення. Філософське розуміння практики містить у собі не тільки предметну діяльність людей, але й духовні її види – політичну, наукову, естетичну, моральну, релігійну тощо, які в реальному житті невіддільні одна від одної. Філософське знання узагальнює всі види комунікації людей, через всезагальні категорії показує єдність різноманітних форм їх життєдіяльності, нерозривний зв’язок із світом. Духовність – філософська категорія, що відображає процес самотворення людини, тобто вибудовування нею свого внутрішнього світу, формування власної життєвої позиції, визначення свого місця у суспільстві. Світ – філософська категорія, яка відображає все, що оточує людину (природні речі і явища, соціальну дійсність), а також духовний стан самої людини (почуття, емоції, знання, переконання, мрії, ідеали, вірування тощо). Світогляд – це синтез знань, переконань, почуттів, емоцій, переживань, волі (готовності до певних дій), цілей, мрій, надій, вірувань, ілюзій, сподівань, ідеалів і т. Вона спрямована на вироблення системи ідей, що виражають ставлення людини до природної та соціальної дійсності, і тим самим виступають її світоглядними орієнтирами та програмують поведінку в суспільстві. Культура – це процес виробництва, споживання, передачі від покоління до покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує поступальність суспільного розвитку.

Мета даної теми полягає у виявленні особливостей та основних закономірностей розвитку античної філософії, визначенні загальних рис провідних філософських напрямів цього періоду, а також з’ясування їх місця, ролі і значення в історичному й сучасному контекстах. Приступаючи до вивчення першого питання, студентам слід звернути увагу на умови виникнення античної філософії, її джерела, особливості, періодизацію античної філософії, характерну проблематику кожного етапу, її відмінність від філософської проблематики стародавнього сходу.

Колонізація узбережжя середземного і чорного морів, торгові контакти з стародавніми цивілізаціями сходу, ознайомлення з їх культурними надбаннями сприяли стрімкому розвитку культури стародавньої греції, здобутки якої в галузі художньої культури є одним з найвищих досягнень людського генія. Протягом усього свого існування вона зберігала виразно космоцентричний характер, тобто в центрі уваги був цілісний космос, де боги, люди, природа, складають єдність, універсум, який пояснюється і осмислюється через міфи, сказання про богів, героїв. Уже на міфологічному рівні у стародавніх греків, або, як вони себе називали, еллінів почало розвиватися уявлення про об єктивну необхідність, незалежну від волі богів – безособову ананке - необхідність, силу долі. Якщо головним джерелом грецької філософії була міфологія, то умовою її розвитку стала така форма демократичного устрою суспільства як поліс - місто - держава. Утвердження в полісах демократичних прав громадян створило умови для виникнення і розвитку логіки, риторики, політичної теорії, що сприяло формуванню філософії як форми теоретичного осмислення світу.

Узагальнюючи матеріальне, анаксімандр підійшов до філософської ідеї безкінечності, що складається з ідей безмежності (відсутності просторових меж) і вічності (відсутності часових меж). ) бачив основу світу в повітрі, але пошуки першооснови серед природних стихій заводили в логічній тупик - першооснова не може бути частиною природи, оскільки те, що пояснюється (тобто природа), точніше її частина, не може бути принципом пояснення, яким має бути першооснова. Філософи елейської школи - парменід, зенон, ксенофан, на противагу діалектичним поглядам геракліта і мілетської школи висунули вчення про незмінну сутність буття, ілюзорність змін, відносність руху.

Підсумовуючи вищесказане, необхідно відзначити, що стародавні грецькі філософи, розуміючи філософію перш за все як раціональне пізнання світу, зробили спробу пояснення світу з нього самого, намагалися дослідити, чим є космос. Філософи мілетської школи, геракліт вбачали її в певній природній стихії - воді, повітрі, вогні, але надавали їй не лише матеріального, але й символічного змісту, намагаючись передати невизначену безконечну, безмежну, абсолютну основу буття, проявом якої є весь світ. В процесі розвитку філософської думки розуміння першооснови стає все менш конкретно - матеріальним і все трансцендентнішим (таким, що знаходиться за межами свідомості і пізнання) - від конкретної стихії до атомів, недоступних спостереженню, але пізнаваних тільки розумом, що проникає в сутність речей. З проблеми першооснови поступово як самостійна формується проблема засад буття, універсального закону, що керує всім (логос геракліта, що надає сенс космосу; нус анаксагора, необхідність демокріта). При вивченні третього питання студентам слід звернути увагу на особливості осмислення проблеми людини в античній філософії; на основні аспекти філософських систем платона й аристотеля. Запитаннями, відповідями він демонстрував співбесіднику протиріччя в його судженнях, чим побуджував його до мислення, пошуку істини, допомагав її народженню. Філософ прагнув все одиничне підняти до всезагального за допомогою розуму і тим самим перейти від зміни строкатих життєвих переживань до узагальненої проблематики.

Сократ вважав, що душа безсмертна, а бога розумів як безособовий вселенський розум, надлюдську мудрість, джерело існуючого ладу, тобто як ідеальну основу буття. ); далі - ідеї фізичних явищ та процесів (рух, спокій, колір тощо), і, нарешті ідеї окремих розрядів істот (тварин, людини), ідеї предметів, створених людьми, ідеї відносин. Люди живуть, як у печері, в чуттєвому світі речей, не здатні сприймати своїми органами чуття нічого, крім них, і тому навіть не здогадуються про існування справжнього буття, яким є світ ідей, а його блідими тінями є чуттєві речі.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

програма пожежно-технічного мінімумув україні

бланк припис пожежної безпеки

програма навігації на pc торрент

медіа плеїр на телефон

синантропна рослинність україни соломаха в.в.

медична документація форма первинної облікової документації 086-2/0

осінь муз о.зозулі слова к перелісної