особливосты національної охоти торентом

особливосты національної охоти торентом

Дізнавшись, що його приятель женя (сергій купріянов), студент одного з петербурзьких вузів, збирається пополювати зі своїми знайомими, молода людина умовив взяти з собою і його, щоб на власні очі спостерігати за процесом. Ще на стадії зборів райво, помітивши, що мисливці беруть з собою величезну кількість горілки, запідозрив недобре, але женя його заспокоїв, сказавши, що вживання алкоголю на полюванні – національна традиція. Компанія, в яку, крім жені і його іноземного друга входили армійський генерал михалич (олексій булдаков), оперативник лева (семен стругачев) і бізнесмен сергій олегович (сергій русскін), вирушила на лісовий кордон до єгерю кузьмичу (віктор бичков). З першого ж вечора райво став учасником абсолютно неймовірних, і мали до полювання дуже віддалене відношення, але супроводжувалися рясними випивкою, пригод – з п’яним ведмедем, які заблокували вихід з лазні, де парилися невдачливі мисливці, транспортуванням корови кузьмича в бомболюки бойового літака, нічним візитом до доярок, під час якого єгер і фінський гість навчилися розуміти один одного без знання мов співрозмовника, ананасами, зростаючими серед кропиви і сніговою людиною. Олександр рогожкін, до якого кирилюк звернувся з пропозицією екранізувати придуману ним історію, не тільки погодився стати режисером проекту, але і сам написав сценарій. Епізод з навантаженням корови в бомболюк літака знімалися в псковській області, на військовому аеродромі веретьє в місті острів, поїздки на катері і на моторках – на ладозькому озері, а сцени полювання (мрії райво) – вже взимку, під містом пушкіним. Вілле хаапасало, олексій булдаков, віктор бичков, семен стругачев, сергій купріянов, сергій русскін, сергій гусинський, ігор сергєєв, ігор добряков, юрій анатолійович макусинський і інші оператор. В останні роки краско працював здебільшого в москві, грав в антрепризах, у виставі “нові російські мужики, або чоловіки на годину” за п’єсою віктора мережка. Етнічне, національне і загальнолюдське становлять його сутнісну основу, відбивають історію та характер зв’язку спільності людей і типи їх художньої самосвідомості. У нинішній час увага до етносу, до етнічних ознак в народонаселенні планети надзвичайно велика, оскільки нових форм набуває рівень міжетнічних відносин. Конфліктні ситуації і спалахи суперечностей, що час від часу виникають на міжетнічній основі, змушують людство спільними зусиллями шукати шляхи взаємоприйнятних рішень як локальних, так і глобальних проблем, аби зберегти наявне і створити умови для подальшого примноження цінностей загальнолюдської культури.

Отже, в епіцентрі уваги до етносу, що є фундаментальною клітиною в аналізі таких спільностей, як плем я, народність, нація, виявився не лише самий зміст цього поняття, а й діалектичність переходу до більш загальних категорій – міжетнічних, міжнаціональних зв язків у загальнолюдській єдності. Двом взаємозалежним полюсам – етнічному і вселюдському можна надати животворної сили, динамічності розквіту, а можна за необережності звести справу до згубних наслідків у взаємному антагоністичному протистоянні. Тому й не послаблюється загальний інтерес до етносу, зумовленого мовними, природженими особливостями, набутим нормативним досвідом і психологією звичаїв, традицій, а також породженим у їхньому лоні естетичним та художнім світовідношенням. Вчені відзначають здатність етносу не лише до консолідації сил, набуття глибинного енергетичного потенціалу у самовизначенні себе як певного народу, а й до утворення пограниччя людських спільностей, їх диференційованості. Саме вона, стійкість, а також тенденція до витривалості за будь - яких несприятливих умов, асимілятивних впливів, нищівних бур і війн є сутнісною основою етносу.

А стійкість (що є чи не найголовнішим) у розумінні здатності етносу вбирати в себе і перетворювати в неповторну цінність органічний сплав естетичного досвіду своїх поколінь й інших племен, націй, народів. Етнічне не уникає взаємодії з ним, бо не є чимось обмеженим і локальним, навпаки, воно несе в собі ту філософічність вселюдського, яку можна охарактеризувати як начало буття в мистецтві. Цінність і показовість етнічного для мистецтва полягає в тому, що воно становить органічну цілісність засвоєних монолітів, які пройшли шліфування часом, усе більше набираючи виразності у своїй самородності. Досвід усної народної творчості в широкому спектрі видів і жанрів, що нерідко паралельно йдуть з видами і жанрами професійного мистецтва, найкращим чином підтверджує цю думку.

Водночас враховуючи те, що кожен народ так чи інакше був включений у загальносвітову систему фольклоро - і міфотворення, то саме цей феномен духовно - естетичного синкретизму послужить одним з найпереконливіших підтверджень того, як етнічне, перебуваючи в постійному русі і навіть змінах, зберігає себе в контексті загальнолюдських спільнот. Етнічне і фольклор настільки ж наближені, наскільки й потенційно різні в константах неповторного – того, що є колективною творчістю певної групи людей в мові, одязі, звичаях, обрядовості тощо, не кажучи вже про пряме чи опосередковане перенесення народного художнього світосприймання в ужиткове мистецтво, архітектуру, в ритуал святковості. Етнічний момент у художніх промислах (гончарство, ткацтво, художня обробка металу і дерева тощо) допомагає виокремити саме те, що вони пов язані з стійкістю і своєрідністю, завдяки яким новим поколінням передаються у спадок досвід та розуміння знаковості, як, наприклад, орнамент на посуді, рушниках, одязі, розмальовуванні стін та ін. На терені україни, всупереч руйнівним стихіям і віддаленості часу, зберігаються неоціненні пам ятки історії, здатні утримувати в собі інформацію етногенезу культури.

Маються тут на увазі статуя скіфсько - сарматського часу, знаменита скіфська пектораль, стели - обеліски кіммерійського періоду, середньовічні кам яні баби степових кочівників, багатоликий збруцький ідол з гори богит, зрештою, все те, що потребує свого всебічного осмислення, включаючи етнокультурне і естетичне, знахідки, що є здобутком трипільської доби.

Звертає на себе увагу величезна насиченість інформативністю у справі вивчення не лише етнічних процесів, а й художніх навичок, пов язаних з міфологічною світоглядністю. Зіставлення фольклорних зображень, що йдуть з глибин народного уміння в їх етнічній самовизначеності, орнаментальних повторень та стійкості їхніх значень дає підстави зробити висновок про факт синтезу фольклорних традицій з мотивами міфології. Прадавня міфологічна культура на території україни, яка увібрала ознаки перехрестя і міжетнічні впливи культур, виявилася настільки стійкою, що її риси не втратили своєї сугестивної сили, чуттєвості язичницьких символів і краси.

Міфологізація українського фольклору очевидна, хоч, звичайно, вона потребує спеціальних етнолінгвістичних, етнологічних, археологічних та інших досліджень. Орнаменти в кольорах і знаках, зображення - символи побутово - ритуального, обрядово - часового змісту, образи усної поетичної творчості є надбанням не тільки трансформаційного бачення у фольклорі, а й міфологічного та естетично - художнього осмислення їх. Такими унікальними українськими майстрами є, наприклад, прославлені митці народної творчості катерина білокур, марія та федір примаченки, ганна собачко - шостак та інші. Спорідненість міфологізму і фольклорності спостерігається в мистецтві трипільської доби з властивими йому яскраво вираженими елементами умовності, стилізації, передачі динаміки і простору, кольорової барвистості природних символів. В основі українських міфів, як і міфів більшості народів, лежать анімалізм та одухотворення природних явищ – земних і космічних, віра в їхню могутню чарівну силу.

У спеціальній літературі мало уваги зверталось на те, що один із засновників так званого супрематичного напряму в мистецтві, художник - авангардист казимир малевич – учень м. Автори дослідження звертають увагу на те, «що найближчою аналогією до його супрематизму є геометричний розпис подільських хат, писанки з їхніми астральними знаками, візерунки плахт – магічний код світових стихій (вогню, землі, води). Щоправда, їх символічність, динаміка, включення в стилістику нового художнього мислення служать прикладом того, наскільки складно і опосередковано прочитується зв язок пам яті етносу, фольклорності світосприймання і художньої завершеності мистецтва. Що нам дає поняття етнічного, введення якого в аналіз мистецтва не має такої традиції, як це було в історії естетичної думки у зіставленні національного та інтернаціонального. Аналіз етнічного дає насамперед можливість розглянути особливості певної спільності, пов язаної з розвитком мистецтва, що було характерним для значного історичного відрізку часу; це також розширює ареал ознак, куди можуть включатися географічні умови, специфіка формування культур; це також певний генетичний код етносу.

У здобутках кожної нації, «створюваних її художниками, мислителями, вченими, завжди міститься не лише суто національний, а й загальнолюдський момент, те, що набуває сенсу для людини кожної нації. Що ж стосується загальнолюдського, то воно не повинне обмежуватися лише глобальною чи планетарною тематикою у мистецтві, як, скажімо, екологія для нашого сторіччя. Це може бути й інтимна лірика, і соціальна драма, і навіть конкретний факт, у якому сфокусовано питання, що торкаються живих струн переживання людини, її захоплень, ідей, особистого її життя. Тому що є не лише загально масштабний інтерес, є сам світ людини, який стосується трьох вимірів її екзистенції, причому виміри ці можуть настільки між собою перегукуватися (пересікатися), що утворюється безкінечність. Бо як не існує повної ізольованості самої в собі етнічної одиниці, що якимось чином не включалася б в загально історичні процеси, так не існує і загальнолюдського поза його конкретним виявом. Те, що з історичної точки зору і певного естетичного досвіду виявилось загальноприйнятним як цінність, тобто репрезентує поступ людства у його духовно - культурному становленні, належить до загальнолюдських надбань. Хто ж є тим авторитетом у безпомилковій оцінці, хто має конкретно визначити належність явища мистецтва саме до найбільш представницького його трактування. і тут ми не повинні говорити проякусь вибірковість, елітарність чи надвартісні ознаки – є певна спільність загально історичного розвитку, куди включено всі регіони, етнічні, національні чи міжнаціональні спільності. Йдеться про розвиток людської цивілізації та її надбань саме завдяки неповторним формам виникнення, становлення і певної реалізації етнокультурного явища, до якого належить мистецтво. Мистецтво допомагає етнічному самовиявленню певної суспільності людей, але ж воно є, у свою чергу, не випадковим даром історії, а саме закономірним підсумком всього попереднього досвіду і духовного ущільнення культури.

Насамперед не стільки в сфері творчості, де продовжує здійснюватися той же принцип перенесення надбань художньої культури світових рівнів в особистісній, етнічно і національно зумовленій творчості окремого митця. Драматизм же полягає в тому, що чим більше духовно - мистецьких цінностей створює людство, тим більше загальні його здобутки залишаються складними для освоєння і сприйняття їх. Загальнолюдське, а отже, вічне залишається в мистецтві не своєю зовнішньою атрибутикою, не стільки, так би мовити, верхнім шаром, скільки тим, що становить глибину вираженої думки, нерідко прихованої від самовпевненості оцінки її. Характерно, що саме на обставину співвідношення відкритого і прихованого смислового сенсу мистецтва звернув увагу андрій бєлий, який, як відомо, крім різнобічної поетично - мистецької спадщини залишив широку панораму ідей про літературу, творчість, художні напрями.

Щоправда, сучасне, нове мистецтво, яким його бачив і розумів один із засновників російського символізму, становить, на думку автора, третій тип зв язку змістовних сутностей, руйнуючи класичну гармонію між ними.

Чимало було зміщень і гіпербол, коли груповий, індивідуалістичний чи якийсь інший інтерес, включаючи і класово зорієнтований, видавав себе за загальнолюдську мету.

Найзначніші за своїм впливом на мільйонні маси релігійні системи (християнство, магометанське вчення, буддизм) виступали не інакше, як від імені загальнолюдського спасіння та заклопотаності дотриманням тих релігійних, екзистенційних і моральних норм, які мали сприйматися в контексті абсолютної і єдиної для всіх істини.

Всезагальне – це і є вселюдське у мистецтві, здатному охопити широкий світ життя, переходячи будь - які кордони, перемагаючи час і простір у своєму бутті. Наскільки важливими залишаються ті національні основи чи етнічні ознаки, без яких мистецтво не здатне сформуватись у власну неповторну самобутність, настільки ж воно стає привабливим з точки зору присутності в ньому непересічного, абсолютної духовної цінності. За певних історичних умов етнічне стає навіть більш прихованим як конкретність якогось явища, але зберігає в собі заряд загальнолюдських духовних устремлінь, які мають спільність у прочитанні і сприйнятті, забарвлених особливим колоритом відчуття і пізнання. Якби не було у мистецтва саме цієї здатності бути у своїй іманентній якості загальнодоступним, то багато з творів, що увібрали в себе естетичний досвід різних часів і етносів, просто залишились би недосяжними для їх розуміння і сприйняття. Воно, як і сама природа, дароване людині вічністю, щоб у конкретному часі і за конкретних історично й етнічно зумовлених обставин проявити себе в кожному разі по - особливому.

Мистецтво всезагальне і водночас всеєдине як цілісність, відокремлені ланки його мають не лише зовні спостережуваний зв’язок, а й глибинно прихований, що ґрунтується на законі спільності безкінечного, багатства тонів, кольорів і звуків, національно видобутих кожним народом. То правда, що мистецтво допомагає народам порозумітися; обмінюючись національно - етнічними культурними цінностями, людство взаємозбагачується, бо художня мова загальнолюдських інтересів звернена до мудрості і світлих почуттів, що є найвищим сенсом спілкування і співжиття народів різних рас і континентів. Однак історія не завжди сприяє тому, щоб мистецтво дедалі більше набувало саме тих рис і властивостей, які б стали, так би мовити, на добро спрямованим кодом нової цивілізації. На жаль, проникнення в останню абстрагованих технологій, тиражування, холодного раціоналізму, емоційного збайдуження і відчуженості є своєрідним парадоксом – загальнолюдським стає те, що різко зменшує присутність особистісного співпереживання. Однак непоодинокими є судження, які заслуговують осмислення саме в контексті розуміння історії як чинника у творенні того загального, що визначає певну тенденцію культури.

Виміри вселюдського в художньому самоосмисленні досить різні і якщо спробувати їх систематизувати, то перед нами постане картина з більш чи менш окресленими ознаками універсальності. Необхідно насамперед зазначити, що вселюдське у мистецтві за своїм змістом має об єктивний характер і ґрунтується на всезагальності об єктивного історичного процесу.

З урахуванням етнічних чи національних особливостей мистецтво розвивалось у загальнолюдському масштабі, маючи дивовижну схожість у своєму пластичному динамізмі, своєрідній абстрагованості умовно ритуальних значимостей і синкретизму.

Україна в своєму національному самовизначенні та етнічній консолідації лишалась значною мірою тією відкритою системою, де формувалися на перехресті цивілізацій і відроджених історій саме ті властивості, які допомагали зберегти і розвинути етнічну самобутність і водночас увійти в загальносвітовий ренесансний процес. Тут скоріш діє об єктивний закон мистецтва, звернений до народних джерел, утвореної системи символів, знаків метафоричної будови мислення, інтонаційності в найтонших виявах душі народу.

В самій природі мистецтва закладена здатність в загальній системі культури етичні сторони пізнання світу перетворювати в естетичні, одиничне – в загальне, національне – в загальнолюдське.

Адже кожне нове художнє відкриття, для того щоб стати справжнім надбанням, повинне виявитися саме тим, яке несе в собі суттєвий елемент загальнолюдського. Навіть загальна технологія побудови твору, маючи абстраговані спільні властивості, може використовуватися творцем чітко вираженими етнічною і національною ознаками щодо змісту, стильових особливостей, традицій світосприймання культурних цінностей. Зароджуючись на власній етнічно - базисній основі, мистецтво як єдине і цілісне явище у структурі духовного поступу людства незмінно зазнавало впливу міжетнічних зв язків і міграційного руху.

В своїй прагенетичній передумові, еволюційності розвитку художньо - метафоричного світосприймання мистецтво незмінно зберігає в собі елемент загальнолюдського.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

реферат на тему українська незалежність

методичні рекомендації з протидії торгівлі людьми безоплатно

реферат по философии на тему стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії

образецрецензія до курсової роботи

по грузоперевозкам дипломная работа

рабочие читы на вормикс безплатно без реєстрації

нова радість стала, яка не бувала над полями україни пташечка літала